Кров

Форма і  розміри еритроцитів мають важливе значення. Якщо вони змінюються, то виникають важкі захворювання.
           В 1910 році професор Чиказького медичного коледжу Джеймс Геррик досліджував кров хворого,  що скаржився на кволість, серцебиття, задишку. Під  мікроскопом кров цього хворого виглядала незвично. Еритроцити хворого не були круглими двовгнутими, просвітленими в центрі дисками. Вони були видовжені і нагадували серп.  У 1949 році хворобою зацікавився відомий дослідник молекулярної будови білків професор каліфорнійського технологічного інституту Лайнус Полінг. Він встановив, що у хворих замість нормального гемоглобіну А весь еритроцит займав гемоглобін S. Хворобу назвали серповидноклітинною анемією. Людина могла не здогадуватися про хворобу до ти пір, поки не опинялася в умовах, що сприяли розвитку хвороби. В умовах нестачі кисню, патологічні еритроцити з круглих перетворювалися на серповидні, злипалися, утворюючи згустки, найчастіше у селезінці.
         Хвороба проявляється під час польотів літаком, підйомі в гори на висоту більше 1500 м. Під час операцій, пологів, вагітності.

Нормальні еритроцити

Серповидноклітинна анемія

                                 

        У 1628 році у книзі англійського  вченого Вільяма Гарвея "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин", де було описані принципи руху крові в організмі та відкриті ним кола кровообігу, були зроблені висновки, що дозволили з часом розробити методику переливання крові. 

Це цікаво

      У 1667 році професор математики, філософії та медицини Сорбони Жан-Батист Дені, після попередніх дослідів на тваринах, разом з хірургом Ефферезом, перелили знесиленому кровопусканнями шістнадцятирічному  юнакові 9 унцій (біля 250мл) крові ягняти. Юнак одужав. Наступні спроби переливання  людині крові від тварин були невдалими. Дружина Антона Моруа, що помер після невдалого переливання крові, подала на Дені до суду. Справа набула розголосу і французький парламент, за рекомендацією лікарів Паризького університету, заборонив цю операцію. Даний метод лікування більш ніж на 150 років був забутий. 

      

 

У 1819 році британський акушер Джеймс Бландел вперше здійснив переливання крові від людини до людини. Через шість років він повторив дану операцію, врятувавши жінку, що помирала після важких пологів. Наступні одинадцять спроб були невдалими.

Це цікаво

У 1832 році Лондон охопила епідемія холери, що забрала 6800 життів. Лондонському лікарю Латту було відомо, що наслідком цієї хвороби є різке зневоднення. Він міркував так: "Кров солона на смак. Напевно, в ній присутня кухонна сіль. Кров хворого стала густою, кровопускання неможливе і не допомагає, а лише погіршує стан. Отже, хворому необхідно влити сольовий розчин. " Латта ввів хворому сольовий розчин і хворий почав одужувати.

1900 рік. На нижньому поверсі Віденського Інституту патології світяться два вікна. Тут працює нікому не відомий лікар Карл Ландштейнер. Тиждень тому він взяв кров з вени у п’яти пацієнтів та в себе. Тепер перед ним шість пробірок з відстояною кров’ю, яка розділилася на два чіткі шари: верхній – солом’яно-жовтий та нижній – червоний. Верхній шар це сироватка крові ( сироватка крові – це дефібринована кров, тобто кров з плазми якої вилучили фібрин) , а нижній – еритроцити. Ландштайнер змішує еритроцити з одних пробірок з сироваткою з інших. В одних випадках рідина залишається однорідною, а в інших утворюються грудочки з еритроцитів, що злипаються. Тисячі дослідів здійснив Карл Ландштайнер, доки остаточно не з’ясував, що всіх людей, в залежності від властивостей крові можна розділити на три групи. У групу А він об’єднав людей, еритроцити крові яких містили речовину, названу ним антиген А. Інших людей до групи В, бо їхні еритроцити несли антиген В, та групи С – людей, в еритроцитах яких не було ні антигена А, ні антигена В. На той час у  Празі працював інший лікар Ян Янський, який шукав причину психічних захворювань у властивостях крові. Причини захворювань він не виявив, але з'ясував,  що в людини є не три, а чотири групи крові. Він їх позначив римськими цифрами І, ІІ, ІІІ, ІV. Після цих досліджень стало зрозумілим, що під час переливання крові необхідно враховувати її сумісність. 

      Перше в світі переливання крові, з урахуванням групової приналежності, було здійснене талановитим  американським хірургом Джорджем Крайлом. Одним з перших зрозумів значення відкриття здійсненого Ландштайнером. У 1906 році до лікарні, де він працював, привезли пацієнтку, що помирала від крововтрати. Єдиним порятунком було переливання крові. Де взяти кров для переливання? Кров на той час ще не консервували, а бути донором ніхто не хотів. З’ясувалося, що в одного з братів помираючої, еритроцити були сумісні з сироваткою крові сестри. Біля операційного столу, куди помістили жінку, підсунули ще один стіл – для її брата. За допомогою гумової трубки Крайл з’єднав судини донора і реципієнта. На той час встановити дозу переливання було важко, але спостерігаючи за тим як порожевіли спочатку губи, а потім й лице пацієнтки, лікар зрозумів, що переливання було вдалим. Крайл провів ще п’ять вдалих переливань крові з урахуванням групової приналежності. У 1906 році вийшла стаття, що привернула увагу вчених усього світу «Пряме переливання крові під час лікування крововтрат, клінічні спостереження». Крайл був першим хто зрозумів необхідність консервування крові.

Поступово, в різних країнах окремі лікарі все частіше почали застосовувати трансфузію крові.

В один з весняних днів 1937 року Ландштайнера відвідав його колишній учень Олександр Вінер. Олександр розповів вчителю про випадок з практики, який він не міг пояснити. Він ретельно підібрав кров за груповою приналежністю і перелив її пацієнту, але через кілька годин у хворого незначно піднялася температура, спостерігався озноб. Ландштайнер в своїй практиці також стикався з подібними явищами. Вчені вирішили провести дослідження. Для цього з Індії привезли партію макак-резус – великих сіро-зелених мавп. Невелику кількість крові від мавп ввели кроликам. Через тиждень в крові кролика з’явилися антитіла: сироватка склеювала мавпячі еритроцити. Дану сироватку було змішано з еритроцитами співробітників лабораторії. Із здивуванням вони відзначили, що аглютинація (злипання) еритроцитів відбулася не у всіх зразках. Після двох років досліджень було з’ясовано, що з кожних 100 людей еритроцити 85 з них, склеюються сироваткою кроликів, а у 15 цього не відбувається. Вінер запропонував назвати цю речовину резус-фактором. І з 1940 року стало зрозумілим, що під час переливання необхідно враховувати і резус-фактор, а не лише групу крові.

 

 14 червня в усьому світі відзначають День донора. Чому саме ця дата? Тому, що саме 14 червня 1868 року народився Карл Ландштайнер. В Україні тільки «Почесних донорів» біля 100 000. Один донор рятує життя трьох людей. Бути донором почесно, особливо тепер зв’язку з подіями на сході України. Розкажіть дорослим, нагадайте що кожен раз віддаючи кров, Донор рятує чиєсь життя.